Знаючи мене, напевно, варто було б очікувати допису про ВО “Свободу”, зокрема її
роль в політичному житті країни останнім часом, проте… Проте я пожартував,
написавши “знаючи мене”. Будьте
обачнішими, коли взагалі вживаєте це слово. Знати. Що це? Неможливо. Все на
світі самообман. Навіть зараз я ще не знаю, що писатиму. Просто є порив, а я
довіряю йому, як не довіряв нічому і нікому.
Для початку я перечитав всі дописи з чернеток за останні декілька
років – ну і дурним я був. І є. І буду, безперечно. Як, наприклад, у 18 років
можна було вважати, що власними силами можна побороти підміну понять? Або
забути про свої фантоми? Вони завжди з тобою - де б не був, щоб не робив.
Дурість, та й годі. Думати, що знайдеш сенс.
Або я став абсолютним комформістом в деяких моментах, або в свій
майже 21 я нарешті зрозумів, що не потрібно взагалі боротися з чимось. Йди. Йди
осторонь. І все. Ніяких принципів, ніякої позиції. Це все марнота. Лиш зміни
те, що в силах змінити. А тягар і відповідальність самі тебе знайдуть. Але якщо
вже прийняв їх, то будь вірним до кінця…
Ми часто шукаємо вирішення себе в різних філософських концепціях.
Мовляв, вони допоможуть нам скласти з різних фрагментів пазл, або й навіть
домалювати потрібні фрагменти. Іронія в тому, що немає ніякого пазлу. Є просто
фрагменти, які ніколи не будуть єдиним цілим. І все. Фрагменти, які завжди
будуть суперечити один одному, як деякі слова, написані мною щойно. Це все
дешевий фарс: вважати себе, наприклад, юним екзистенціалістом, чи аскетистом,
чи гедоністом, чи виключно раціоналістом, чи соліпсистом, чи ким би не
було, і шукати себе там, десь у філософії. Себе цілого. Вірити їй. Це все має правила,
межі. Тому це абсолютно недієво. Непрактично. Неможливо. Віра робить сліпими,
тому дивитися слід лише між рядки.
Чому б не шукати себе в близьких? Чому б не шукати себе в друзях?
Справжні друзі – це ж в першу чергу частинки нас самих (дякую маестро Маліку за думку)...
Справжні друзі – це ж в першу чергу частинки нас самих (дякую маестро Маліку за думку)...
Чому б не шукати себе в людині, про яку думаєш вночі?
Шукати себе в її мовчанні. Чи в потоці слів, як, наприклад, у моєму випадку... Шукай себе там...
Мовчання - гучніше за крик, а хаотичні слова - за найціннішу й найщирішу істину, написану в зарозумних книгах.
Шукати себе в її мовчанні. Чи в потоці слів, як, наприклад, у моєму випадку... Шукай себе там...
Мовчання - гучніше за крик, а хаотичні слова - за найціннішу й найщирішу істину, написану в зарозумних книгах.
Зрештою, ми в інших людях і є наша душа. Просто потрібно її
побачити. І вловити.
Почни.
Це і буде свобода. Її мізерна частина.
Це і буде свобода. Її мізерна частина.
Немає коментарів:
Дописати коментар