Про Свободу. Лицар кубків.

Знаючи мене, напевно, варто було б очікувати допису про ВО “Свободу”, зокрема її роль в політичному житті країни останнім часом, проте… Проте я пожартував, написавши “знаючи мене”. Будьте обачнішими, коли взагалі вживаєте це слово. Знати. Що це? Неможливо. Все на світі самообман. Навіть зараз я ще не знаю, що писатиму. Просто є порив, а я довіряю йому, як не довіряв нічому і нікому.

Для початку я перечитав всі дописи з чернеток за останні декілька років – ну і дурним я був. І є. І буду, безперечно. Як, наприклад, у 18 років можна було вважати, що власними силами можна побороти підміну понять? Або забути про свої фантоми? Вони завжди з тобою - де б не був, щоб не робив. Дурість, та й годі. Думати, що знайдеш сенс.

Або я став абсолютним комформістом в деяких моментах, або в свій майже 21 я нарешті зрозумів, що не потрібно взагалі боротися з чимось. Йди. Йди осторонь. І все. Ніяких принципів, ніякої позиції. Це все марнота. Лиш зміни те, що в силах змінити. А тягар і відповідальність самі тебе знайдуть. Але якщо вже прийняв їх, то будь вірним до кінця…

Ми часто шукаємо вирішення себе в різних філософських концепціях. Мовляв, вони допоможуть нам скласти з різних фрагментів пазл, або й навіть домалювати потрібні фрагменти. Іронія в тому, що немає ніякого пазлу. Є просто фрагменти, які ніколи не будуть єдиним цілим. І все. Фрагменти, які завжди будуть суперечити один одному, як деякі слова, написані мною щойно. Це все дешевий фарс: вважати себе, наприклад, юним екзистенціалістом, чи аскетистом, чи гедоністом, чи виключно раціоналістом, чи соліпсистом, чи ким би не було, і шукати себе там, десь у філософії. Себе цілого. Вірити їй. Це все має правила, межі. Тому це абсолютно недієво. Непрактично. Неможливо. Віра робить сліпими, тому дивитися слід лише між рядки.

Чому б не шукати себе в близьких? Чому б не шукати себе в друзях?
Справжні друзі – це ж в першу чергу частинки нас самих (дякую маестро Маліку за думку)... 

Чому б не шукати себе в людині, про яку думаєш вночі?
Шукати себе в її мовчанні. Чи в потоці слів, як, наприклад, у моєму випадку... Шукай себе там...
Мовчання - гучніше за крик, а хаотичні слова - за найціннішу й найщирішу істину, написану в зарозумних книгах.

Зрештою, ми в інших людях і є наша душа. Просто потрібно її побачити. І вловити.

Почни.



Це і буде свобода. Її мізерна частина.